Сериалы и фильмы онлайн

     

Німе кіно, це загальноприйняте позначення кінематографа в перші десятиліття його історії, коли фільми виходили на екрани без синхронно записаного звуку. Саме відсутність доступної технічної можливості запису і синхронного відтворення звуку виявилося найбільш важливою обставиною, яка визначила художню специфіку кінофільмів в цей період. Відсутність у фільмах звуковій мові стало каталізатором пошуку нових можливостей організації образотворчого ряду. Завдяки цьому обмеженню склалася німа школа викладу складного сюжету засобами монтажу, з'явилися титри, основний акторської гри став специфічний вид пантоміми. До початку 1920-х років німе кіно обзавелося широким набором художніх засобів, які зумовили паралельний розвиток кількох напрямків кінематографа як мистецтва.

Приход в кино звука несколько уменьшает роль приемов художественной выразительности, которая раньше была призвана во многом компенсировать отсутствие звука. Звук подталкивал к созданию более реалистичного, имеющего четкий повествовательный сюжет и менее условного кино. Некоторые известные режиссеры и актеры (в том числе Чарли Чаплин) выступали против звукового кино или за то, чтобы звук не мешал их изобразительным экспериментам, но звук очень быстро завоевал себе место в кино, и в течение 30-х практически все фильмы стали звуковыми. Разнообразие художественных приемов и выразительных средств в кино падает, зато значительно усиливается роль диалогов, несущих главную содержательную и выразительную. нагрузки в достаточно большой группе фильмов.

По закінченню війни кінематограф відновив свою діяльність. Також кінематографісти почали знімати фільми на військову тематику, відображаючи в своїх картинах події Першої Світової війни. Найбільш відомими картинами стали «Сьоме небо» і «Чотири вершники Апокаліпсису». У 20-х роках в Європі на діяльність кінематографа сильний вплив чинила політика. Через утиску різними політичними організаціями, більшість європейських режисерів емігрувало в США. Наприкінці 20-х років у Європі сформувалися три основні політичних напрямків. Це фашизм, нацизм і комунізм. Кожен напрямок використовувало різні засоби пропаганди своєї політичної ідеології. Кінематограф винятком не став.