Сериалы и фильмы онлайн

     

По закінченню війни кінематограф відновив свою діяльність. Також кінематографісти почали знімати фільми на військову тематику, відображаючи в своїх картинах події Першої Світової війни. Найбільш відомими картинами стали «Сьоме небо» і «Чотири вершники Апокаліпсису». У 20-х роках в Європі на діяльність кінематографа сильний вплив чинила політика. Через утиску різними політичними організаціями, більшість європейських режисерів емігрувало в США. Наприкінці 20-х років у Європі сформувалися три основні політичних напрямків. Це фашизм, нацизм і комунізм. Кожен напрямок використовувало різні засоби пропаганди своєї політичної ідеології. Кінематограф винятком не став.

Прийшовши до влади, Муссоліні оголосив кіно «найсильнішою зброєю держави». Однак ідеологія захопила кіно не повністю. Завдяки міністру культури Луїджі Фредді, кіновиробництво користувалося значною автономією, а цензура практично обмежувалася документальними та освітніми стрічками. У 1923 році з'явився Інститут кіноосвіти Istituto Luce, в завдання якого входило в першу чергу виробництво новин, вихваляють лідера, прогрес Італії, зростання промисловості і врожай пшениці. До ідеологічної хроніці відносяться «Муссоліні», «У світлі Риму». Найбільший фашистський фільм «Сонце», режисера Алессандро Блазетті, отримав визнання критики, але глядачів зібрав мало. В основі як цього, так і інших фільмів даного періоду лежало оспівування простий фермерської життя і критика капіталізму, заснованого на позиках у землевласників.

Манифестом нового итальянского кино стал фильм Роберто Росселлини (1906-1977) "Рим – открытый город", пронизанный духом антифашистского единства и пафосом художественного открытия реальной Италии. Первые фильмы неореализма ("Пайза" Р. Росселлини, "Солнце еще восходит" А. Вергано) черпали сюжеты и образы в движении сопротивления. Следующие ("Трагическая охота", "Горький рис", "Нет мира под маслом", "Рим, 11 часов" Дж. Де Сантиса, "Угонщики велосипедов", "Шуша", "Умберто Д" Де Сики, "Земля дрожит" Л. Висконти и др.) Рассказывали о проблемах безработицы, нищете, социальной несправедливости и послевоенной разрухе. Те же проблемы ставились и в неореалистических комедиях типа "Полицейские и воры" Стено и М. Моничелли, "Два деньги надежды" Р. Кастеллани, в сатирической киносказке Де Сики "Чудо в Милане". Но типичные бытовые и даже трагические мотивы получали у них оптимистическое звучание, в духе жизнеутверждающих традиций народного искусства.